А що б ви зробили з половиною?

Новобранець

Сабарія → Тицин (нині Сомбатгей, Угорщина → Павія, Італія)

• Він народився на краю Імперії. Його батько вислужився до трибуна і вірив у старих богів.
• У десять років хлопець утік до церкви. У дванадцять він хотів у пустелю.
• Коли йому було п’ятнадцять, вийшов імператорський указ про синів ветеранів. Його видав рідний батько.
• Його закували в кайдани, привели до присяги і дали йому слугу.
• Він чистив слузі взуття. Він прислуговував йому за столом.

Примітка на берегахНародився бл. 316 року за давнім обчисленням, бл. 336-го — за новішими дослідженнями. Я його так і не спитав. Він перевів би розмову на інше.

Плащ

Ам’єн

• Голий чоловік біля міської брами просить милостині. Усі проходять повз.
• Решту Мартин уже роздав. Лишився тільки військовий плащ на плечах.
• Тож він виймає меч і розрубує його навпіл.
• Дехто сміється з воїна в половині плаща. Інші, в кого є куди більше, замовкають.
• Тієї ночі йому сниться сон. На Христі — та половина, яку він віддав.

«Мартин, який іще тільки катехумен, одягнув мене цим плащем».

Примітка на берегахЙого охрестили у вісімнадцять. Від того сну він не запишався. Я перевіряв.

Відмова

Вормс, 356 рік

• У ніч перед битвою цезар Юліан роздає винагороду, кожному воїнові окремо.
• Викликають Мартина. Золота він не бере.
• Юліан називає його боягузом.
• Тоді пошли мене завтра першим, каже він. Без щита, без шолома. Я піду попереду війська.
• Його замикають, щоб дотримав слова. На світанку ворог присилає послів і просить миру.

«Я — воїн Христа, мені не можна воювати».

Примітка на берегахТого ранку ніхто не загинув. Гадаю, в цьому й була суть.

Учень

Пуатьє, потім Альпи

• Покинувши військо, він іде до Іларія, єпископа Пуатьє, найгострішого розуму Галлії.
• Іларій пропонує висвятити його на диякона. Мартин каже, що не гідний. Раз у раз.
• Тоді Іларій пропонує найнижчу службу в церкві. На цю він пристає.
• Коли він іде через Альпи до батьків, на нього нападають із засідки. Здіймається сокира. Інший розбійник її спиняє.
• Його зв’язують і питають, чи він боїться. Він відповідає, що ніколи не почувався безпечніше. Шкода йому, каже він, того, хто тримає мотузку.

Примітка на берегахРозбійник вивів його назад на дорогу, а згодом став ченцем. Кажуть, цю історію розповів саме він.

Хижа

Ligugé, потім Marmoutier біля Тура

• Навіть ставши єпископом, він не хотів жити по-єпископськи.
• За дві милі від Тура, між скелею і закрутом Луари, він збудував дерев’яну хижу.
• За ним прийшло зо вісімдесят інших. Більшість видовбали собі келії в м’якій скелі.
• Ніхто нічого не мав свого. Ніхто не купував і не продавав.
• Дозволялася одна ручна праця: переписувати книжки.

Примітка на берегахБагато хто з них прийшов із добрих родин і м’яких постелей. Згадую про це, бо й сам такий.

Викрадення

Тур, 371 рік

• Тур хотів його за єпископа. Він нізащо не погодився б.
• Тож чоловік на ім’я Руріцій упав навколішки і благав його прийти до дружини, яка помирає. Ніяка дружина не помирала.
• Уздовж дороги стояли городяни. Вони ввели його до міста, як бранця.
• Дехто з приїжджих єпископів кривився: одежа брудна, волосся розкуйовджене, на єпископа не схожий.
• Потім хтось розгорнув Псалтир навмання і прочитав уголос вірш. У ньому було названо найзапеклішого його противника, єпископа Дефенсора. Натовп заревів.

Примітка на берегахВірш закінчувався так: «…щоб здолати ворога й захисника». У латинському тексті, яким ми користувалися, там стоїть слово defensorem.

Фактчекер

Поблизу Тура і село із сосною

• Люди молилися на придорожній могилі, де, як казали, лежав мученик. Попередні єпископи поставили там вівтар.
• Мартин спитав у найстарших священників ім’я і дату. Ніхто не знав ні того, ні того.
• Він тримався осторонь, доки не з’ясував. Потім звелів вівтар розібрати.
• В іншому місці селяни підбили його стати там, куди впаде їхня священна сосна.
• Він став. Переказую: дерево впало в інший бік.

Примітка на берегахБіля сосни мене не було. Я говорив із тими, хто був. Судіть як знаєте.

Бенкет і диявол у пурпурі

Трір і келія в Marmoutier

• За імператорським столом у Трірі Максим на знак пошани посилає свою чашу спершу Мартинові.
• Мартин п’є, а потім передає її своєму священникові. Не назад імператорові.
• Іншої ночі, коли він сам у келії, з’являється постать: пурпурові шати, золотий вінець, золоте взуття, скрізь світло.
• «Я — Христос», — каже вона. Мартин мовчить. Вона каже це знову.

«Я нізащо не повірю, що прийшов Христос, якщо не побачу Його зі знаками Хреста на тілі».

Світло згасло. Нема ран — нема Христа.

Примітка на берегахЦе він розповів мені сам.

Остання подорож

Канд → Тур, листопад 397 року

• Старий і виснажений, він подався до Канда, бо тамтешні священники пересварилися.
• Він їх помирив. Потім почалася гарячка.
• Матраца він не схотів. Він ліг на попіл.
• Він помер 8 листопада. Його повезли човном угору Луарою, і на берегах було повно людей, які співали.
• Його поховали в Турі 11 листопада. Це й досі його день.

«Господи, якщо я ще потрібен Твоєму народові, я не відмовляюся від праці».

Примітка на берегахМоя книжка закінчується раніше. Коли я її дописав, він був живий. Решту я розповів у листах.