Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Лист-присвята
Лист автора до його друга Дезидерія про життя святого Мартина
Север щиро вітає свого дорогого брата Дезидерія.
Мій брате і великий друже! Я вирішив був тримати в шухляді, замкненою в чотирьох стінах власного дому, цю книжечку, яку написав про життя святого Мартина. Невпевнений у собі від природи, я хотів уберегтися від людської критики. Я боявся — і досі думаю, що так воно й станеться, — що моє невигладжене письмо не сподобається читачам і що всі дорікатимуть мені за зухвалість узятися за тему, яка заслуговувала на письменників зовсім іншого хисту. Але ти так наполягав, що я не зміг сказати «ні». Зрештою, чого б я не зробив заради нашої дружби, навіть ризикуючи своїм добрим ім’ям?
Тож я передав цю книжечку тобі, покладаючись на твою обіцянку, що ти не покажеш її більше нікому. І все ж зізнаюся: боюся, що саме ти й відчиниш їй двері у світ, — а коли вона вже вийде, назад її не покличеш.
Якщо так станеться і ти побачиш, що дехто починає її читати, попроси їх, будь ласка, зважати більше на події, ніж на стиль, і бути терплячими, якщо якесь не надто вишукане речення ріже їм вухо; адже Царство Боже тримається не на мистецтві гарно говорити, а на вірі. Нехай вони пам’ятають і те, що спасіння світові звістили не великі оратори, а рибалки, — хоча Бог, якби вважав це корисним, цілком міг би зробити це й через ораторів.
Правду кажучи, коли я вирішив узятися до праці, відчуваючи, що було б непростимо дозволити чеснотам такого незвичайного чоловіка піти в забуття, я пообіцяв собі не соромитися, якщо десь прослизне граматична помилка. Я ніколи не був великим знавцем словесного мистецтва, а й ту дещицю, якої колись навчився, за стільки років забув через брак практики.
А втім, щоб позбавити мене клопоту виправдовуватися, якщо ти таки захочеш оприлюднити книжку, зітри моє ім’я. Досить лише зішкребти підпис із першого аркуша, щоб сторінка замовкла, — чи радше, і тільки це має значення: нехай книжка говорить лише про історію, яку розповідає, і мовчить про ім’я того, хто її написав.
Не даймо себе ошукати літературній скромності Сульпіція Севера! Коли він перепрошує за своє «невигладжене письмо» і за можливі «граматичні помилки» (soloecismi), він застосовує класичний прийом римського красномовства, який називається captatio benevolentiae, — мистецтво здобувати прихильність читача вдаваною смиренністю. Насправді Сульпіцій був одним із найосвіченіших правників і письменників римської Галлії — настільки, що гуманісти доби Відродження називали його «християнським Саллюстієм» за якість його латини.
Проте за цими словами стояла цілком реальна суперечка: наприкінці IV століття римська еліта, вихована в класичних школах, дивилася на біблійні тексти зверхньо, бо вони були написані простою, прямою латиною, дуже далекою від вишуканої прози Цицерона. Нагадуючи, що Євангеліє звістили «не великі оратори, а рибалки», Сульпіцій доводить, що історична й духовна правда важить набагато більше, ніж літературний блиск.
Зверни увагу й на практичну деталь наприкінці листа: «досить лише зішкребти підпис із першого аркуша» (titulum fronti erade). У пізній античності ще не було друкарського верстата; видати книжку означало надіслати пергаментний рукопис другові з добрими зв’язками — тут це Дезидерій, ще один християнський аристократ з Аквітанії, — щоб переписувачі в його домі зробили нові копії. Оскільки пергамент (вичинена шкіра тварин) був дорогий і дуже міцний, ім’я автора стирали буквально: зішкрібали висохле чорнило лезом або пемзою. Звісно, Дезидерій жодного імені не зішкріб: він поширив книжку скрізь, де тільки міг, і цей твір став першим великим бестселером західної християнської літератури!