Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XXVI
Внутрішній портрет: Ковальське ковадло і терпеливість до власних священників
Ця книжка добігає кінця, і час завершувати — не тому, що про Мартина більше нічого розповісти, а тому, що я сам, як ті кепські поети, яким бракує духу на останньому відтинку їхнього твору, почуваюся розчавленим величчю теми.
Бо якщо видимі події його життя ще можна сяк-так передати словами, то коли йдеться про його внутрішнє життя, про його мовчазну щоденність і про це серце, назавжди з’єднане з Богом, кажу цілком відверто: немає людських слів, яких вистачило б, щоб це описати. Ця спокійна, врівноважена сталість у постах, ця витривалість у ночах, проведених без сну в молитві, наче вдень, коли він не змарнував ані хвилини поза служінням Богові, ніколи не впадав у неробство й не губився у світських справах, а їв і спав лише стільки, скільки конче потрібно, щоб тіло трималося на ногах, — зізнаюся без перебільшення, що навіть сам Гомер, як то кажуть, якби повернувся зі світу мертвих, не зміг би змалювати всього цього так, як воно заслуговує: настільки життя Мартина перевершує те, що може вмістити книжка.
Не минало ні години, ні короткої хвилини, щоб він не молився чи не був заглиблений у читання; ба навіть читаючи або маючи під руками якусь іншу справу, він ніколи не відривав серця від молитви. Він нагадував звичний рух ковалів, які, обробляючи розпечене залізо, час від часу легенько б’ють по порожньому ковадлу, щоб дати руці спочити й не збитися з ритму: так і Мартин, навіть коли здавалося, що він зайнятий іншими справами, весь час далі молився в душі.
Який незвичайний, світлий чоловік, нездатний на лукавство чи злобу! Він ніколи нікого не засуджував, ніколи не платив тією самою монетою тим, хто чинив йому зло. Він набув такої великої терпеливості до образ, що, хоч і був єпископом єпархії, навіть найнижчі за чином клирики часто ставилися до нього без поваги — і їм за це нічого не було: ніколи він через це нікого з них не усунув із посади й не перестав ставитися до них з усією любов’ю.
Цей розділ залишає нам один із найпрекрасніших образів античної літератури — ковальське ковадло (incus fabrorum). У давніх кузнях (а в традиційних майстернях — іще зовсім донедавна!) коваль, повертаючи кліщами шматок заліза у вогні, дозволяв молотові вільно й ритмічно постукувати просто по залізу ковадла, щоб не збити розміреного руху руки. Для Сульпіція молитва не була в Мартина окремою справою: це було постійне биття серця посеред усього життя.
А ким були ці «найнижчі за чином клирики» (infimi clerici), які ображали Мартина в самій Турській єпархії, а він їх не карав? Найвідоміший випадок (Сульпіцій розповів про нього згодом у своїх «Діалогах») — це молодий священник на ім’я Брикцій (Brice), який уголос глузував із Мартинових видінь і вбогої одежі. Коли обурені ченці просили єпископа вигнати його, Мартин відповів лише: «Якщо Христос терпів Юду, то чому б мені не терпіти Брикція?» — і додав, що одного дня Брикцій покається й стане його наступником на єпископській кафедрі Тура, що й справді сталося 397 року!