Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ VIII
Молодий раб Лупіцина, врятований від смерті
Невдовзі, проходячи через маєтки Лупіцина, дуже впливового чоловіка з високим становищем у суспільстві, Мартин почув здалеку крики й розпачливий плач багатьох людей. Стривожений, він підійшов до будинку спитати, що сталося, і йому сказали, що молодий раб із цього маєтку щойно наклав на себе руки — повісився.
Щойно дізнавшись про це, Мартин увійшов до кімнатки, де поклали тіло, попросив усіх вийти, простягся на юнакові й якийсь час молився. Невдовзі на щоки юнака почав повертатися рум’янець, а його вже згаслі очі знову заблищали й зупинилися на обличчі Мартина. Поволі, через силу підводячись, юнак ухопився за Мартинову правицю, звівся на ноги й сам, власними ногами, рука в руці з ним, дійшов до вхідного подвір’я — на очах у всіх тих людей, які не йняли віри побаченому.
Лупіцин був тим, кого римляни називали vir honoratus, — великим землевласником із сенаторської аристократії, господарем величезного сільського маєтку (villa), де працювали десятки чи сотні рабів (familia в римському значенні цього слова).
Цей короткий розділ такий зворушливий через те, як Мартин відгукується на самогубство бідного раба (servulus). Тоді як у наступні століття церковні закони засуджуватимуть самогубство надзвичайно суворо, аж до заборони християнського похорону, Мартин не виголошує жодної проповіді й не боїться доторкнутися до юнака, який у розпачі обірвав своє життя: він заходить до його кімнати, молиться над його тілом і за руку виводить юнака на подвір’я — перед паном і всіма слугами дому.