Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ VI
Зустріч із дияволом на дорозі, прилюдне бичування та отрута на острові Галлінара
Коли він ішов далі й уже проминув Мілан, на дорозі йому явився диявол у людській подобі й спитав, куди він прямує. Мартин відповів, що йде туди, куди його кличе Господь, і диявол застеріг його: «Хоч куди ти підеш і хоч за що візьмешся, диявол завжди стоятиме тобі на заваді!» Мартин одразу відповів йому віршем із псалма: «Господь зо мною, не боюся: що мені зробить людина?» І тієї ж миті ворог зник з-перед його очей.
Діставшись нарешті до рідного краю, він зумів здійснити частину того, чого так прагнув: привів свою матір до того, що вона покинула язичництво й прийняла віру, хоча батько вперто відмовлявся змінити своє життя. Проте дорогою приклад Мартина навернув багатьох інших людей.
На той час аріанська єресь розійшлася по всій імперії й панувала насамперед в Іллірику. Майже сам-один Мартин із величезною мужністю виступив проти місцевих єпископів, які обстоювали це вчення. За цю відвертість він дорого заплатив: його жорстоко переслідували, били різками на міському майдані й зрештою вигнали з міста. Тоді він повернувся до Італії, але, дізнавшись, що й у Галлії Церква переживає тяжкі часи, бо єретикам вдалося відправити святого Іларія на заслання, вирішив заснувати невеликий монастир у Мілані. Та й там він не мав спокою: Авксентій, головний провідник аріан у місті, розпочав проти нього люте переслідування і, завдавши йому всіляких образ і знущань, вигнав його з Мілана.
Розваживши, що мудріше буде перечекати бурю, Мартин усамітнився на маленькому острові, що зветься Галлінара, разом з одним дуже чеснотливим священником. Там він якийсь час жив, харчуючись самим корінням і дикими травами. Одного дня він, сам того не помітивши, з’їв чемерицю — дуже отруйну рослину. Відчувши, що отрута розходиться по тілу, і зрозумівши, що він на порозі смерті, Мартин почав молитися з усіх сил: небезпека минула, а болі зовсім зникли. Невдовзі він дізнався, що імператор, пошкодувавши про своє попереднє рішення, дозволив святому Іларієві повернутися із заслання; Мартин негайно вирушив до Рима, сподіваючись перестріти його дорогою додому.
Щоб зрозуміти, чому Мартина бичували на міському майдані на Балканах (у провінції Illyricum, яка охоплювала Паннонію та частину теперішніх Хорватії й Сербії) і вигнали з Мілана, треба придивитися до найбільшої релігійної суперечки IV століття — аріанства.
Арій, священник з Александрії, навчав, що Ісус Христос — не предвічний Бог, рівний Отцеві, а перше й найдосконаліше створіння, сотворене Богом. Хоча Нікейський собор (325) засудив цю думку, імператор Констанцій II став на бік аріанських єпископів: він відправив на заслання єпископів, вірних Нікеї (як-от святого Іларія Пуатьєського, якого 356 року вислали на терени теперішньої Туреччини), а важливі кафедри, зокрема імператорську столицю Мілан, віддав аріанським єпископам на зразок Авксентія.
Не маючи місця в містах, підвладних аріанам, Мартин шукав притулку на острові Галлінара (Isola Gallinara) — маленькому скелястому острівці біля узбережжя Лігурії (неподалік Альбенги на півночі Італії). Там він жив самітником і харчувався диким корінням — аж до дня, коли замість їстівного кореня з’їв чемерицю, отруйну рослину, здатну спричинити зупинку серця.