Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ IV
Віч-на-віч із Юліаном у Вормсі: «Я воїн Христа, мені не можна воювати»
Тим часом варварські народи вдерлися до Галлії. Тоді цезар Юліан зібрав своє військо поблизу міста вангіонів і почав роздавати воякам особливу грошову винагороду. За звичаєм, людей викликали одного за одним на ім’я, аж поки черга дійшла до Мартина.
Збагнувши, що це слушна нагода попросити про звільнення з війська, — тим паче що він вважав нечесним брати гроші, знаючи, що не піде в бій, — Мартин звернувся просто до Юліана: «Досі я служив тобі; дозволь мені тепер служити Богові. Твою винагороду нехай бере той, хто збирається до бою; я — воїн Христа, мені не можна воювати».
Почувши це, тиран розлютився й кинув йому в обличчя, що він хоче покинути військо не через віру, а зі страху перед битвою, призначеною на завтра. Мартин, не давши себе залякати — навпаки, від цих погроз іще твердіший, — відповів йому: «Якщо ти вважаєш, що це боягузтво, а не віра, то завтра я стану без зброї в першому ряду, попереду наших військ, і в ім’я Господа Ісуса, без щита й шолома, захищений лише знаком хреста, без страху пройду крізь ворожі лави».
Юліан звелів негайно взяти його під варту, щоб змусити назавтра дотримати слова й стати перед варварами беззбройним. Але на світанку вороги прислали послів просити миру: вони здавалися без жодних умов і віддавали все, що мали.
Хто ж після цього може сумніватися, що перемогою завдячували Мартинові, якого Бог у такий спосіб уберіг від того, щоб його кинули беззбройним на передову? Звісно, Господь у своїй доброті цілком міг би зберегти свого воїна цілим і неушкодженим серед ворожих мечів і списів; але Він волів відвернути саму битву, щоб очам Мартина навіть не довелося бачити смерті інших людей. Зрештою, яку ще перемогу Христос міг дати своєму воїнові, як не цю: здолати ворога, не проливши ані краплі крові, так щоб ніхто не загинув?
Ми в 356 році н. е., у Borbetomagus, місті племені вангіонів, — це нинішній Вормс на березі Рейну в Німеччині. Германські племена (алемани та франки) перейшли Рейн і сплюндрували кілька міст у Галлії.
На чолі римських військ стоїть цезар Юліан, небіж Костянтина, який за кілька років стане імператором і ввійде в історію як Юліан Відступник (361–363), бо намагався відновити в Римській імперії язичництво й позбавити християн їхніх привілеїв, — ось чому Сульпіцій так різко називає його «тираном» (tyrannus).
Щоб оцінити Мартинову відвагу, варто зрозуміти, чим була ця військова винагорода (donativum): понад звичайну платню (stipendium), напередодні важливого походу командувач власноруч вручав кожному воякові щедру суму золотими монетами. Прийняти donativum означало поновити слово честі битися до смерті в наступній битві. Якби Мартин узяв золото, а потім відмовився взятися за меч, його стратили б за дезертирство і крадіжку; відмовившись від грошей прилюдно, перед усім вишикуваним військом, він відкрито кинув виклик владі Юліана — і це один із найславетніших випадків відмови від зброї з міркувань сумління в античності.