Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XXIV
Лжехристи в Іспанії і диявол у шатах імператора: «Я не визнаю Христа без знаків Хреста»
До речі, помітили, що тими самими роками в Іспанії з’явився юнак, який, здобувши різними дивами славу серед народу, так роздувся від пихи, що спершу почав називати себе пророком Іллею. Оскільки багато хто повірив йому, ні про що не питаючи, він ступив ще крок далі й став заявляти, що він — сам Христос, і ошукав стількох, що навіть один єпископ на ім’я Руф став перед ним навколішки й поклонився йому, наче Господеві, — скандал, який згодом коштував йому єпископського сану. Кілька братів розповідали нам також, що саме тоді ж на Сході з’явився інший чоловік, який твердив, що він — святий Іван. Бачачи, як повсюди з’являються такі лжепророки, легко зрозуміти, що прихід Антихриста вже не за горами і що через таких людей він уже готує собі ґрунт.
Але не можу не розповісти тут, як підступно диявол приблизно тоді ж намагався обдурити самого Мартина. Одного дня, коли Мартин на самоті молився у своїй келії, перед ним постала постать, залита й оточена сяйвом пурпурового світла, — усе в ній було до найменшої дрібниці розраховане на те, щоб засліпити очі цим фальшивим блиском. На ній були імператорські шати, на голові — золотий вінець, оздоблений коштовним камінням, на ногах — взуття, вкрите золотом, а вигляд вона мала такий спокійний і усмішку таку променисту, що скидалася на кого завгодно, тільки не на диявола.
Опинившись віч-на-віч із цією сліпучою з’явою, Мартин спершу завмер, і довгий час ніхто не мовив ані слова. Зрештою мовчанку порушив диявол: «Упізнай, Мартине, хто стоїть перед тобою! Я — Христос: я маю ось-ось зійти на землю і захотів спершу явитися тобі».
Мартин мовчав і нічого йому не відповідав. Тоді диявол знову пішов у наступ, іще зухваліше: «Мартине, чому ти вагаєшся повірити, коли бачиш мене на власні очі? Я — Христос!»
І тоді, внутрішньо просвітлений Святим Духом, щоб зрозуміти, що перед ним диявол, а не Господь, Мартин відповів йому: «Господь Ісус ніколи не казав, що повернеться вбраний у пурпур і з царським вінцем на голові. Я нізащо не повірю, що прийшов Христос, якщо не побачу Його в тому вигляді й образі, в якому Він страждав у своїх Страстях, зі знаками Хреста на тілі!»
Щойно почувши ці слова, постать за секунду розвіялася, наче дим, а келію наповнив такий нудотний сморід, що не лишилося ані найменшого сумніву: це справді був диявол. А щоб ніхто не подумав, ніби це якась вигадана легенда, скажу одразу, що чув цю історію — точнісінько такою, якою щойно її переповів, — з вуст самого Мартина.
Для багатьох істориків і мислителів цей розділ XXIV — який Мартин особисто розповів Сульпіцію Северу — є найглибшою й найактуальнішою сторінкою всієї біографії.
Спершу зверни увагу на згадку про Іспанію (Hispania — нинішній Піренейський півострів): наприкінці IV століття в тамтешніх провінціях панувало напружене очікування кінця світу — аж так, що місцевий єпископ на ім’я Руф дав себе звести шарлатанові, який називав себе Христом.
Але насамперед придивися до вбрання, яке диявол обирає, щоб видати себе за Ісуса: пурпурові шати (vestis regia), діадема із золота й коштовного каміння (diadema) та взуття, вкрите золотом (calcei auro illiti). Річ у річ — це парадне вбрання римських імператорів IV століття! Коли імперія ставала офіційно християнською, багато єпископів, звиклих до палаців, починали уявляти Христа як імператора-монарха — у золоті й земному тріумфі. Відповідь Мартина прошиває століття, мов блискавка: Христос, сповнений розкоші й влади, відірваний від тих, хто страждає, і без ран Хреста — це підробка. Для Мартина справжнє обличчя Христа лишається обличчям того вбогого, змерзлого чоловіка, якому він віддав половину свого плаща біля брам Ам’єна.