Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XXII
Личини Юпітера, Меркурія та Венери — і обіцянка прощення самому дияволові
Багато разів, намагаючись тисячею хитрощів підловити святого, диявол поставав перед його очима в найрізноманітніших подобах: то прибирав вигляду Юпітера, куди частіше — Меркурія, а нерідко з’являвся ще й у подобі Венери чи Мінерви. Ніколи не втрачаючи спокою, Мартин завжди боронився знаком хреста й молитвою.
Часто було чути й те, як цілі зграї демонів вигукують йому зухвалі образи; але, знаючи, що все це — лише брехня, у якій ні ладу ні складу, Мартин не зважав на ці обвинувачення. Деякі ченці навіть розповідали, що якось чули, як один демон зарозумілим тоном накинувся на Мартина й питав, чому той прийняв до монастиря кількох братів, які в минулому заплямували благодать хрещення тяжкими провинами й гріхами, перш ніж покаятися, — і заходився перелічувати один за одним давні гріхи кожного з них.
Ці ченці казали, що Мартин навідріз відповів йому: помилки минулого стираються, коли людина щиро змінює своє життя, і з Божого милосердя той, хто перестає грішити, має право на прощення. Коли ж диявол заперечив, що великі грішники не заслуговують на милість і що Бог не прощає вдруге тих, хто впав після хрещення, Мартин, як кажуть, дав йому таку надзвичайну відповідь:
«Якби ти сам, нещасний, перестав переслідувати людство й покаявся у вчиненому злі — навіть тепер, коли день Страшного суду вже такий близький, — я так довіряю Господу Ісусу Христу, що пообіцяв би тобі Боже прощення!»
Яка подиву гідна сміливість довіри до Божої доброти! Навіть не маючи влади ручитися за таку обіцянку, Мартин показав цими словами безмежність свого серця. А раз ми вже говоримо про диявола та його тенета, варто розповісти тут про випадок, який стався зовсім поруч: хоча він трапився й не з самим Мартином, він ясно виявляє його духовну силу й заслуговує, щоб його записали, — аби кожен був насторожі, якщо колись станеться щось подібне.
Цей розділ містить два яскраві моменти духовності IV століття:
1. Юпітер, Меркурій, Венера й Мінерва: для християн античності боги римського пантеону не були просто поетичними постатями з міфології; у них бачили оманливі духовні сили, які користувалися цими масками, щоб спокушати людей: Юпітер — жагою влади, Меркурій — хитрістю й грішми, Венера — звабою, а Мінерва — інтелектуальним марнославством.
2. Обіцяти прощення самому сатані: за часів Мартина в Церкві були дуже суворі кола, які вважали, що той, хто скоїв тяжкий гріх після хрещення, уже ніколи не може дістати прощення. Мартин не тільки з розкритими обіймами приймає до монастиря людей із непростим минулим, а й доходить до того, що каже самому дияволові: навіть його Христос простив би, якби він покаявся! Це було таке сміливе ствердження безмежного Божого милосердя (близьке до думки богослова Орігена), що Сульпіцій Север відчуває потребу відразу додати обережне застереження для своїх ортодоксальніших читачів: «Навіть не маючи влади ручитися за таку обіцянку, Мартин показав цими словами безмежність свого серця».