Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XXI
Розмови з ангелами і диявол із закривавленим волячим рогом
Достеменно відомо й те, що Мартин часто бачив ангелів і навіть розмовляв із ними безпосередньо. Що ж до диявола, то він бачив його перед собою так виразно, що той ніколи не міг прослизнути непоміченим — чи з’являвся таким, яким є, чи прибирав найрозмаїтіші личини, щоб шкодити. Збагнувши, що немає хитрощів, здатних обдурити Мартина, диявол мстився тим, що раз у раз приходив просто його ображати, раз уже не міг ставити на нього пасток.
Одного дня він увірвався до Мартинової келії з жахливим ревом, тримаючи в правиці, геть замащеній кров’ю, закривавлений волячий ріг. Тішачись лихом, якого щойно накоїв, він крикнув йому: «Де ж тепер твоя сила, Мартине? Я щойно вбив одного з твоїх!»
Мартин негайно покликав ченців, розповів їм, що сказав диявол, і послав обійти всі келії одну за одною, щоб подивитися, кого бракує або з ким сталося якесь нещастя. Невдовзі вони повернулися й сказали, що всі ченці здорові, але один селянин, найнятий поденно возити дрова, того ранку поїхав до лісу. Мартин одразу попросив кількох братів чимдуж іти його шукати. Недалеко від монастиря вони натрапили на бідолаху: він лежав простягнений на землі, вже майже мертвий. Останнім подихом він пояснив ченцям, що сталося: коли він затягував шкіряні ремені, які розпустилися на ярмі, один із волів різко мотнув головою і ввігнав йому ріг у пах. За кілька хвилин він помер.
Кожен читач нехай сам поміркує, чому Бог дозволив дияволові докласти руку до такого лиха. А в Мартині вражало те, як ясно він — і в цьому випадку, і в багатьох подібних — знав про події задовго до того, як вони ставалися, або одразу діставав внутрішню пересторогу, щоб розповісти братам про те, що діється далеко від нього.
У цьому розділі є дві дуже гарні людські деталі:
1. «Одного з твоїх»: оскільки ченці Marmoutier жили усамітнено, в молитві (а наймолодші цілими днями переписували книжки), монастир наймав сільських робітників з околиці (mercede conducti, з поденною платою), щоб ті возили з лісу дрова на волячих возах. Хоча цей скромний робітник не був ченцем, він належав до Мартинової духовної родини.
2. Жодних легких відповідей на страждання: перед лицем трагічної смерті цього чоловіка від нещасного випадку на роботі Сульпіцій Север не намагається вигадати повчальну мораль чи звинуватити жертву. Йому стає чесності залишити питання відкритим: «Кожен читач нехай сам поміркує, чому Бог дозволив дияволові докласти руку до такого лиха» (Viderit is, quo judicio Domini...).