Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XIII
Виклик священної сосни: Зв’язаний під деревом, що падає
Іншим разом, в одному селі, де він щойно зруйнував дуже давній язичницький храм, Мартин збирався зрубати ще й велику сосну, яка росла біля самого святилища. Але цього разу місцевий язичницький жрець і всі мешканці вийшли, щоб його зупинити. Хоч як це неймовірно, ті самі люди, які з Божої волі спокійно стояли, поки руйнували кам’яний храм, нізащо не дозволяли торкнутися дерева.
Мартин терпляче намагався пояснити їм, що в дерев’яному стовбурі немає нічого божественного: нехай краще поклоняються правдивому Богові, якому він служить, а це дерево треба зрубати, бо воно присвячене лживому духові. Аж тут один із селян, сміливіший за інших, кинув виклик: «Якщо ти так довіряєш цьому Богові, якому, кажеш, служиш, то домовмося: ми самі зрубаємо дерево, а ти стань під ним і злови його, коли воно падатиме! Якщо твій Господь справді з тобою, ти лишишся живий!»
Мартин, і оком не змигнувши, сповнений довіри до Бога, пристав на цю угоду. Почувши це, язичники всі як один одразу погодилися: для них цілком варто було втратити своє священне дерево, якщо натомість воно, падаючи, розчавить чоловіка, який ходить і руйнує їхні святилища.
Оскільки сосна й так росла, добре нахилившись в один бік, ніхто анітрохи не сумнівався, куди саме вона впаде. Тоді селяни зв’язали Мартина й поставили його точно в тому місці, яке самі вибрали, — прямо під нахилом стовбура. Потім узяли сокири й самі заходилися рубати сосну, сповнені запалу й утіхи. Довкола зібралося море людей, які дивилися здалеку, затамувавши подих. Помалу величезна сосна почала хитатися й тріщати, ось-ось маючи впасти. Віддалік ченці, які супроводжували Мартина, побіліли як полотно: нажахані близькою небезпекою, вони втратили всяку надію і навіть віру, певні, що зараз побачать, як Мартина розчавить на смерть.
А він лишався цілком спокійним, віддавшись у руки Господа. І коли стовбур із гуркотом тріснув і нарешті почав валитися просто на нього, ось-ось маючи його розчавити, Мартин підніс руку й накреслив у повітрі знак хреста. Тієї ж миті — наче в неї спереду вдарив шалений порив вітру — сосна відхилилася назад і впала на протилежний бік, мало не накривши селян, які поставали там, де, на їхню думку, було найбезпечніше!
Одразу здійнявся гучний крик: язичники не могли повірити в те, що щойно побачили, ченці розплакалися від радості, і всі в один голос славили ім’я Христа. Того дня стало очевидно, що віра здобула цей край: у всьому тому натовпі не було майже жодного язичника, який не підійшов би попросити Мартина покласти на нього руки, щоб стати катехуменом, і не полишив би давніх вірувань, аби піти за Господом Ісусом. Правду кажучи, до приходу Мартина в тій околиці майже ніхто не був християнином; але вплив його чудес і його прикладу був такий великий, що сьогодні там немає села без церков, повних людей, чи монастирів. Бо щоразу, зруйнувавши язичницьке святилище, Мартин неодмінно відразу будував на тому самому місці церкву або невеликий монастир.
Ти помітив цікаву деталь на самому початку цього розділу? Мешканці села дозволили зруйнувати кам’яний храм і ніяк на це не відреагували, але коли Мартин захотів зрубати сосну, вони мало його не вбили! Чому?
Пояснення криється в давній релігії кельтів (галлів): до приходу римлян кельти не молилися в закритих будівлях; для них справжня оселя богів була у віковічних деревах і священних гаях (nemora). Кам’яний храм був лише модою, яку принесли римляни, а ось та стара сосна була релігійною душею села!
Зверни увагу й на обеззброювальну чесність Сульпіція Севера, який не приховує паніки Мартинових ченців: вони тремтіли віддалік, утративши «всяку надію і навіть віру». І придивися до останнього речення розділу: ця Мартинова звичка зводити каплицю чи монастир точно на місці давніх святилищ і священних дерев стала початком мережі сільських парафій по всій Європі!