Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ X
Єпископ, який жив у дерев’яній хижі: Заснування Marmoutier
Мені годі знайти слова, щоб описати велич душі, яку Мартин виявив, коли став єпископом. Він лишився точнісінько тим самим чоловіком, яким був завжди: та сама смиренність серця, та сама вбогість в одежі. Сповнений природної поваги й благодаті, він сповна виконував обов’язки єпископа, ніколи не зрікаючись простого, суворого чернечого життя.
Спершу він іще мешкав у кімнатці, прибудованій до міської церкви. Але оскільки не міг витримати безнастанного потоку людей, які приходили стукати в його двері, то вирішив заснувати монастир приблизно за три кілометри від Тура. Місце було таке тихе й приховане, що скидалося на справжню пустелю: з одного боку здіймалася прямовисна стіна скелястого урвища, з другого — річка Луара лагідним закрутом обіймала невеличку рівнину. Дістатися туди можна було лише однією стежкою, та й та була дуже вузька.
Мартин збудував собі просту хижу з дерева й плетеного гілля, і кілька ченців зробили так само; більшість, однак, видовбала собі притулок просто в м’якій скелі схилу. Там жило вісімдесят учнів, і всі вони прагнули наслідувати приклад свого вчителя. Ніхто нічого не мав у власності; усе належало всім, і було заборонено будь-що купувати чи продавати — на відміну від того, що вже робило багато інших ченців.
Ніхто там не займався ремеслом, за одним-єдиним винятком — переписування книжок; цю працю доручали наймолодшим, щоб старші могли цілком присвятити себе молитві. Майже ніхто не виходив зі своєї келії, хіба що на годину спільної молитви. Усі споживали одну спільну трапезу наприкінці дня, коли закінчувався піст, і ніхто не пив вина, хіба що був хворий і потребував його як ліків. Майже всі носили грубі туніки з верблюжої вовни; носити м’які тканини вважалося там тяжкою провиною — а це вражає ще більше, якщо згадати, що багато хто з цих ченців походив зі знатних родин, виріс у достатку й обрав це тяжке й смиренне життя з власної волі. Згодом ми бачили, як дехто з них став єпископом; зрештою, яке місто чи яка єпархія не мріяли мати на чолі священника, вихованого в Мартиновому монастирі?
Притулок, який Мартин створив за дві римські милі (близько 3 кілометрів) від Тура, затиснутий між вапняковим схилом і річкою Луарою (Liger), згодом став славетним абатством Marmoutier (Maius Monasterium). Скеля цього берега Луари — це tuffeau, білий вапняк, який легко довбати, і там ще й сьогодні можна відвідати печери, що їх вирубали Мартинові ченці!
У цьому розділі є дві деталі, які мали величезний вплив на європейську історію:
1. Цілковита зосередженість на переписуванні книжок (scriptores): тоді як ченці єгипетських пустель плели кошики чи мотузки, щоб заробити на хліб, Мартин запровадив у Marmoutier нове для Заходу правило: єдиною ручною працею в монастирі було переписування книжок від руки. Посадивши наймолодших ченців переписувати рукописи, Мартин посіяв зерно майбутніх середньовічних scriptoria, які врятують значну частину античної та християнської культури під час падіння Римської імперії.
2. Розсадник нових єпископів: приваблюючи юнаків із римської аристократії (nobiles) до життя без майна, присвяченого вивченню Писання, Marmoutier перетворився на справжню духовну школу, з якої вийшло багато єпископів, що оновили Церкву в Галлії.